Розділ 1. Несподіваний візит
Марина почула наполегливий дзвінок у двері й одразу зрозуміла, хто це. Серце неприємно стиснулося — Валентина Петрівна приїхала без попередження, як завжди. Відчинивши двері, вона побачила свекруху з об’ємною сумкою через плече та задоволеною посмішкою на обличчі.
— Здрастуй, люба! — прощебетала Валентина Петрівна, проходячи до квартири без запрошення. — Вирішила провідати вас із Олежиком. Сподіваюся, ви не проти?
Марина ковтнула слину. Звісно, була проти, але сказати цього не могла.
— Проходьте, — вичавила вона з себе. — Олег на роботі, але скоро прийде.
— Чудово! — Валентина Петрівна роззирнулася довкола, ніби оцінюючи чистоту. — А я поки приготую вечерю. Хочу порадувати сина домашньою їжею, а не цим… — вона багатозначно подивилася на Марину, — напівфабрикатним харчуванням.
Марина стиснула зуби. Вона чудово готувала, і Олег це знав. Але свекруха, здавалося, була сповнена рішучості зіпсувати їй настрій від самого порогу.
Поки Валентина Петрівна поралася на кухні, Марина намагалася займатися своїми справами, але напруга зростала. Через пів години до неї донісся обурений голос свекрухи:
— Марино! Іди сюди негайно!
Марина поспішила на кухню й застигла в дверях. Валентина Петрівна стояла біля плити з ложкою в руці, а її обличчя виражало крайнє обурення.
— Спробуй це! — вона простягнула ложку з супом.
Марина обережно спробувала й поморщилася — суп, який вона приготувала напередодні, був пересолений.
— Як ти могла допустити таке? — сплеснула руками Валентина Петрівна. — Зовсім неїстівно! Бідний Олежик, як він це терпить…
— Але я солі додала небагато, — розгублено промовила Марина. — Я куштувала суп, він не був пересолений…
— Не знаю, як ти там куштувала, але суп пересолений. Ти ж щойно сама в цьому переконалася!
Марина мовчки спостерігала, як свекруха демонстративно виливає суп у раковину, бурмочучи щось про безвідповідальність молодих дружин. Усередині все закипало, але вона трималася.
Розділ 2. Дрібні капості
Наступного ранку новий сюрприз чекав на неї у ванній. Марина намилила волосся й потягнулася за шампунем, але замість звичної густої консистенції на долоню потрапила рідка субстанція. Вона відкрила очі — у пляшці з-під шампуню був кондиціонер, а в пляшці кондиціонера — шампунь.
— Валентино Петрівно, — покликала вона, виходячи з душу з мокрим волоссям, — ви випадково не переплутали вміст пляшок у ванній?
— Які пляшки? — невинно перепитала свекруха, з’являючись у передпокої. — А, ці… Та я нічого не чіпала! Напевно, ти сама вчора в поспіху переплутала. Потрібно бути уважнішою до таких дрібниць. Хороша господиня завжди пам’ятає, де що лежить.
Марина відчувала, як терпіння залишає її по краплях. Валентина Петрівна явно розважалася, спостерігаючи за її реакцією. У її очах миготіла погано прихована насмішка.
Третій день перебування свекрухи розпочався з зникнення Марининого взуття. Вона запізнювалася на роботу й гарячково шукала свої туфлі по всій квартирі.
— Не бачили мої чорні туфлі? — запитала вона у Валентини Петрівни.
— А хіба ти їх не в шафу прибрала? — здивувалася та. — Дивно… Може, погано шукала?
Туфлі знайшлися в коморі, акуратно поставлені за відром для сміття. Коли Марина запитала, як вони там опинилися, свекруха лише знизала плечима:
— Уяви не маю. Напевно, кіт перетягнув.
У них не було кота.
Олег, повертаючись із роботи, бачив напружене обличчя дружини, але списував усе на втому та стрес від присутності матері в домі. Валентина Петрівна при синові перетворювалася на зразок турботливості та тактовності.
— Олежику, любий, — воркувала вона, накладаючи йому вечерю, — я так рада тебе бачити! А твоя Марина така мила, ми чудово ладнаємо, правда, люба?
Марина мовчки кивала, намагаючись не показувати своє роздратування. Олег посміхався, радіючи, що «його жінки» знайшли спільну мову.
Розділ 3. Випробування терпіння
До кінця тижня нерви Марини були натягнуті до межі. Кожного ранку з’являлася нова прикрість: то зникав крем для обличчя (опинявся в холодильнику), то раптово закінчувалася зубна паста (видавлена в раковину), то зникали ключі від машини (лежали в морозилці).
Валентина Петрівна при цьому зображувала повне здивування й кожного разу знаходила пояснення, яке робило винною Марину — то вона неуважна, то забудькувата, то погана господиня.
— Не розумію, як Олежик із тобою живе, — зітхала свекруха, хитаючи головою. — У мене в домі завжди ідеальний порядок, і кожна річ на своєму місці.
Олег, утомлений після робочого дня, не заглиблювався в деталі й просто просив дружину виявляти більше терпіння.
— Мама вже немолода, — казав він, — може, щось плутає. Не звертай уваги.
Але Марина бачила: свекруха нічого не плутала. Кожна її витівка була ретельно спланована й виконана з хірургічною точністю.
Кульмінація настала в суботу вранці. Марина вирішила випрати постільну білизну — красивий шовковий комплект кремового кольору, подарунок мами на весілля. Ця білизна була особливою, майже священною для неї — символом нового життя, материнської любові та благословення.
Вона акуратно завантажила білизну в машинку, додала спеціальний засіб для делікатного прання й запустила програму. Валентина Петрівна в цей час поралася на кухні, зображуючи клопітливу господиню.
Через годину Марина повернулася до машинки, щоб розвісити білизну. Відчинивши дверцята, вона ахнула й відчула, як земля тікає з-під ніг.
Розділ 4. Останній конфлікт
Уся білизна була зіпсована безповоротно. Кремовий шовк забарвився в ніжно-рожевий колір, а серед білизни майоріла яскраво-червона жіноча шкарпетка. У Марини таких шкарпеток не було.
— Що це таке?! — закричала Марина, витягаючи шкарпетку з барабана.
На крик прибігла Валентина Петрівна з невинним виразом обличчя.
— Ой, що сталося? — вона подивилася на зіповану білизну й сплеснула руками. — Ох ти, боже мій! Як же так вийшло?
— Звідки тут ця шкарпетка? — Марина трусила червоною шкарпеткою перед обличчям свекрухи.
— Уяви не маю! — Валентина Петрівна зобразила крайнє здивування. — Може, ти сама забула її в машинці? Чи Олежик учора щось прав?
— Це ваша шкарпетка! — Марина відчувала, як усередині все кипить від люті. — Ви спеціально її туди кинули!
— Ти що, здуріла? — обурилася свекруха. — Навіщо мені псувати чужі речі? Це ж безглуздо!
Але в її очах танцювали задоволені іскорки. Вона насолоджувалася видовищем Марининого розпачу.
— Цю білизну мені мама на весілля дарувала, — голос Марини тремтів від сліз і гніву. — Вона коштувала чималих грошей!
— Ну то й що? — знизала плечима Валентина Петрівна. — Подумаєш, постільна білизна! Купите нову. А взагалі, якби ти була уважнішою господинею, таких казусів не траплялося б.
Це було вже занадто. Марина відчувала, як щось уривається всередині неї. Уся накопичена за тиждень злість, усі приниження вилилися назовні.
— Досить! — закричала вона так, що Валентина Петрівна відсахнулася. — Я більше не намірена це терпіти! Збирай свої сумки й геть з моєї квартири!
Валентина Петрівна зробила вигляд, що нічого не розуміє:
— Марино, ти що, захворіла? Про що ти говориш? Я ж нічого не робила!
— Не робила?! — Марина була поза себе. — Ти тиждень знущаєшся з мене! Солиш мій суп, переставляєш мої речі, переливаєш шампунь із кондиціонером, а тепер ще й білизну зіпсувала! Думаєш, я дурепа й нічого не розумію?
— Які дурниці ти верзеш! — спробувала перейти в наступ свекруха. — У тебе просто нерви розхиталися, потрібно до лікаря звернутися!
— Геть! — Марина показала на двері. — Негайно забирайся з мого дому! І більше не смій сюди приїжджати без попередження!
Розділ 5. Розплата та новий порядок
На шум прибіг Олег, який тільки прокинувся. Побачивши розлючену дружину й розгублену матір, він спробував розібратися в ситуації.
— Що тут відбувається? — запитав він, переводячи погляд з однієї жінки на іншу.
— Твоя мати знущається з мене! — випалила Марина, показуючи зіпсовану білизну. — Подивися, що вона зробила з маминим подарунком!
Олег узяв у руки рожеву білизну й насупився:
— Мамо, звідки в машинці твоя шкарпетка?
— Я не знаю, синку, — Валентина Петрівна спробувала зобразити невинність. — Напевно, випадково впала. Марина так кричить на мене, ніби я спеціально…
— Спеціально! — не вгамовувалася Марина. — Вона весь тиждень витворяє всякі капості! То сіль у суп насипле, то шампуні поміняє місцями, то мої речі ховає! А тепер ось це!
Олег подивився на матір уважніше. У її очах він побачив те, чого не помічав раніше — погано приховане торжество.
— Мамо, — обережно запитав він, — ти правда нічого не робила?
Валентина Петрівна зрозуміла, що гру розкрито. Її обличчя змінилося — зникла удавана невинність, з’явилося роздратування.
— Ну й що, якщо робила? — огризнулася вона. — Я перевіряла, яка з неї дружина! А вона одразу в крик! Характер нікудишній!
— Як ти могла? — Олег був приголомшений. — Навіщо ти це робила?
— Затем, що хочу для сина нормальну дружину, а не цю істеричку! — Валентина Петрівна остаточно скинула маску. — Подивися, як вона горланить на людину, яка вдвічі старша за неї! Де повага? Де виховання?
— Повагу потрібно заслужити! — не здавалася Марина. — А ви поводитеся просто негідно!
— Усе, цить! — Олег підняв руку. — Мамо, збирайся. Я викликаю таксі.
— Що?! — не повірила Валентина Петрівна. — Ти виганяєш рідну матір через цю… через цю…
— Через мою дружину, — твердо сказав Олег. — Яку ти довела до істерики своїми витівками.
Поки Валентина Петрівна з обуренням збирала речі, Олег викликав таксі. Марина стояла на кухні, все ще тримаючи в руках зіпсовану білизну, й тихо плакала.
— Вибач, — підійшов до неї Олег. — Я не знав, що вона так поводиться.
— Твоя мати недолюблює мене, — схлипнула Марина. — І робитиме все, щоб зруйнувати наш шлюб.
— Не робитиме, — обійняв її Олег. — Більше вона сюди без попередження не приїде. І якщо ще раз спробує тебе образити — нехай забуде дорогу до нас.
Коли приїхало таксі, Валентина Петрівна все ще намагалася зображувати невинну жертву:
— Олежику, схаменися! Ця жінка налаштовує тебе проти рідної матері!
— Мамо, ти сама в усьому винна, — втомлено сказав Олег, допомагаючи їй донести сумку. — Навіщо було знущатися з Марини?
— Я хотіла перевірити її характер!
— Перевірила. Тепер знаєш — у неї є характер, і вона не дозволить собою зневажати.
Посадивши матір у таксі, Олег нахилився до вікна:
— Наступного разу попереджай про візит заздалегідь. І перестань улаштовувати ці… фокуси. Якщо ще раз образиш Марину — не чекай, що тобі тут будуть раді.
Валентина Петрівна щось буркнула у відповідь, але Олег уже відходив від машини.
Повернувшись додому, він знайшов дружину на кухні. Вона все ще тримала в руках зіпсовану білизну. Дорогий шовк безповоротно змінив колір.
— Мені так прикро, — сказав Олег. — Я куплю тобі нову.
— Справа не в грошах, — тихо відповіла Марина. — Це мама мені дарувала. Казала, що це на щастя…
— Щастя не в білизні, — обійняв її Олег. — А в тому, що ми разом. І ніхто нас не розлучить. Навіть моя мати.
Марина притулилася до чоловіка, відчуваючи, як нарешті минає напруга останніх днів. Вона знала — це тільки початок довгого протистояння зі свекрухою. Але тепер вона була впевнена: Олег на її боці.